Зефір, сила волі та глобальне потепління. Або, як усе зв'язано з усім.

Ви напевно чули про експеримент з зефіром, під час якого дітям пропонували обрати: один зефір відразу, чи більше зефіру після очікування. Ті з дітей, які погодилися почекати, щоб потім отримати більше зефіру, у дорослому житті стали більш успішними. Стенфордський експеримент продемонстрував вагомий вплив сили волі на успішність людини у житті, що проявляється в умінні зробити правильний вибір та дотримуватись його.

Втрачений Рай

Вірогідно, деякі зі світових лідерів також обрали б одну зефірку відразу. Бо сила волі, чи самоконтроль — це те, чого, вочевидь, не вистачає владі провідних країн світу у розв'язанні питання глобального потепління (як і багатьох інших).

У своїй попередній статті, де я детально розглянув залежність сили волі від споживання глюкози, я вже згадував про глобальне потепління, так само як і про пиво. Здавалося б, до чого тут пиво? Та врожай ячменю залежить від кліматичних умов. І саме цей факт не аби як хвилює пивоварів. Бо глобальне потепління буде мати значний вплив на постачання інгредієнтів для пива.

Як бачите, усе пов'язане з усім. Але люди, навпаки, прагнуть виокремити інформацію: розділяй та володарюй. Кен Вілбер у своїй книзі “No Boundary: Eastern and Western Approaches to Personal Growth ” пояснює, чому людина тяготіє до розділення себе і світу навколо себе. Вілбер вважає, що поділ цілого на частини закладено у самій сутності людської свідомості, та бере свій початок від першої людини — Адама. Ви можете переконатись у цьому почитавши Старий Завіт, де Адам якимось чином усвідомлює що він голий.

Адам потрапив у свого роду пастку, відвідавши плодів древа пізнання добра та зла. З Адамом у пастку потрапило все людство. Ми також соромимось бути голими (окрім нудистів і жителів деяких племен). Ми також уміємо відділяти добро від зла. При чому, у кожного може бути своє поняття добра та зла. Подивіться як сьогодні розділений світ з багатьох чутливих питань, але кожен вважає що на стороні добра саме він.

Людина тяготіє до розділень, проводить кордони у свідомості, на картах, на землі. Саме ці кордони відділяють нас від гармонії, миру та добробуту, так само як колись перших людей — від Раю. Пізнання добра та зла стало проблемою не тільки для Адама та Єви. Це стало проблемою для всього людства. Ми продовжили розділяти, а не об'єднувати.

Проблема в тому, що такий спосіб мислення спонукає виокремити щось одне, забуваючи про ціле. І ми наче перестаємо бачити як усе зв'язано з усім. Але, якщо придивитись, стає зрозуміло, що навіть такі, здавалося б різні речі, як пиво, глюкоза, глобальне потепління, та сила волі — ще й як взаємопов'язані.

Психологи говорять про залежність самоконтролю від глюкози, тоді як виробники пива говорять про залежність постачання пива від глобального потепління. Такі виокремлення виглядають однаково дивно.

Через декілька десятиліть постачання пива хвилюватиме людство найменше. Неважко здогадатись що зміна клімату вплине не тільки на ціну ячменю чи хмелю. Ціни підіймуться на багато інших продуктів. Цілком вірогідно що під загрозою опиняться цілі екосистеми. Ми вже бачимо наслідки глобального потепління, але замість того щоб системно замінювати енергоресурси на відновлювальні, провідні країни світу продовжать вести нафтові війни, вирубувати ліси, та підтримувати експлуатаційне фермерство, що приводить до занепаду родючих земель. Озонові діри? Це нікого не хвилює, нас хвилює пиво, нафта та прибутки...

Коли дитині бракує сили волі, вона хапає зефір ще до того як експериментатор закінчить пояснювати умови експерименту. Якщо сили волі бракує підприємцю, він приймає сумнівні рішення для швидких грошей зараз, і не хвилюється про середовище у якому будуть жити його діти потім. Коли такий підприємець стає президентом, його мислення не змінюється. Підприємець у президентському кріслі продовжує шукати швидку вигоду, не зважаючи на глобальне потепління чи війни.

Одна зефірка, але швидко — це те що потрібно підприємцям у кріслах політиків. Одна зефірка — це обіцянка, якою вони підкупають своїх виборців. Вони борються за владу та гроші, замість того щоб боротись за планету і майбутнє.

Система слабкості

Влада не може бути надійною, якщо вона не супроводжується відповідальністю.

- Hans J. Morgenthau

Людина не може зосереджувати увагу на кількох об'єктах одночасно, так само як і бути у двох місцях в той самий час. Отже, якщо ми виділяємо частину і зосереджуємось на ній, то втрачаємо ціле з поля зору, принаймні на якийсь час. Необхідно перемикатись між частинами, між рівнями, не забуваючи про ціле. Але ми забуваємо. Роздрібленість, як звичка, стає системою хаосу. Роздрібленість веде до розділу поміж людей, та у самій людині.

Деякі дослідження кажуть про те, що від достатнього рівня глюкози у крові залежить сила волі. Парадокс у тому, що швидкий вибір солодкого зефіру учасниками іншого експерименту, навряд чи свідчив про високий рівень сили волі у дитини.

“Одна зефірка, але відразу”, фактично, стало гаслом сучасного капіталізму. Все робиться задля прибутку, ВВП, економіки... Та проблема не у капіталізмі, проблема у відсутності сили волі. Проблема у людині, яка продовжує розділяти, виокремлюючи швидкі гроші від загального блага.

Коли політикам бракує сили волі, вони приймають рішення короткострокових вигод, навіть якщо у довгостроковій перспективі це означає катастрофу. Тим більше що каденції більшості політичних лідерів досить короткі. Слабких політиків цікавлять вибори, але їм немає діла до того, що буде після закінчення їх каденції.

Капіталізм, без системного мислення, без довгострокових стратегій росту, без таких цінностей, як екологія та життя у якості орієнтирів, перетворюється із системи розвитку у щось чужорідне та відокремлене. Таке ж відокремлене, як дослідження про пиво чи глюкозу. Але ці явища можуть існувати окремо лише у свідомості людини. У реальному світі все взаємопов'язане.

Якщо людина ділить ціле на частини, та зосереджує увагу на одних частинах, а інші ігнорує — це означає що пастка поділу добра та зла працює. Люди так часто потрапляють у цю пастку, що це перетворилось у системне явище — систему слабкості, яка бере свій початок зі свідомості людини. Щоб переконатись у цьому, подивіться на війни, подивіться на що перетворюється на наших очах планета, через майже повну залежність цивілізації від вичерпних видів енергії. Це ви називаєте прогресом?

Відсутність масштабного мислення, та гонитва за швидкими винагородами, здатні ослабити будь-яку систему, і не тільки капіталізм. Слабким місцем капіталізму стає гонитва за грошовими показниками (не зважаючи на здоров'я людини, землі чи океану). Слабким місцем демократії стають ЗМІ та соцмережі, як інструмент впливу на виборців.

Без бачення цілого, капіталізм із системи розвитку перетворюється у золоту лихоманку, а гроші — у кумира.

Постає питання — чи точно всі ті діти, які не захотіли чекати і відразу згамцяли зефірку, усвідомили правила гри? Можливо розуміння вибору передує силі волі? При відсутності достатнього рівня усвідомлення сутності речей, будь-яка система, навіть така як капіталізм, демократія, чи хоча б самоконтроль, не будуть працювати добре.

Ті політики, які обирають корупцію, війну, чи солодкі обіцянки з тяжкими наслідками — вони або не розуміють що роблять, або свідомо обирають хаос. Слабкі лідери, користуючись довірою суспільства, наближають важкі часи.

Якщо ми припускаємо що усе пов'язано з усім, чи можна припустити, що збройний конфлікт між двома країнами зачепить весь світ? Якщо відповідь ствердна, то чи має політичне керівництво провідних країн адекватно реагувати на загрозу світовому порядку? В такому разі, якою була реакція США за головування Барака Обами, чи Німеччини за головування Анджели Меркель, коли Росія вперше вторглась в Україну у 2014 році?

У 2014 році США, та Європа обрали швидку зефірку, та заплющили очі на дуже велику проблему. Їх лідерам здалося, що простіше погодитись, щоб Україна втратила Крим, частини Донецької та Луганської областей, подумаєш — це ж всього лише територія трохи більша за Швейцарію. Легше заплющити очі на чергову агресію Росії, бо цей агресор постачає до Європи газ. Легше продовжувати закріплювати залежність Європи від вичерпних видів енергії (а отже залежність від Росії), ніж поступово переходити на відновлювальні види енергії.

Мовчання “ягнят” з приводу захоплення території чужої країни у 2014 дали зрозуміти “вовку” безкарність своїх дій. Це призвело до повномасштабного вторгнення Росії у 2022, уже з метою знищити всю Українську державу. І так, це ще й як зачіпає світ, навіть постачання тієї самої сировини для пива.

Сьогодні, лише ООН зафіксовано сотні злочинів з боку російських військових. Звіти ООН схожі на хорор: росіяни можуть стратити чи зґвалтувати дитину, розстріляти машину на КПП з цілою сім'єю. Це задокументовані випадки. Потрібно розуміти, що реальні цифри жертв від рук російських військових набагато більші. Тільки в окупованому Маріуполі (Донецька область) жертв серед цивільних може бути в рази більше ніж всього жертв зареєстровано ООН. Катівні та масові поховання знайдені у Бучі — це системне явище, яке знаходять у кожному регіоні, звільненому від російських окупантів.

Та навіть після оприлюднення всіх цих жахів, у 2022 Анджела Меркель стверджувала, що не помилилась у відмові Україні у 2008 році щодо членства у НАТО. Мабуть, тисячі смертей та мільйони поламаних життів не зовсім відповідний зміст для анонсованих мемуарів успішного європейського лідера. Та хіба лідер може визнати лише власні успіхи, та відмахнутись від провалів?

Польський журналіст Збігнев Парафянович у своїй книзі "Polska na Wojnse" пише що найбільшим скептиком щодо змоги України протистояти Росії у 2022 був радник Байдена з нацбезпеки Джейк Салліван. США неохоче надавали військову допомогу, довго роздумуючи над кожним своїм кроком.

Світові лідери думали, що Україна впаде за 3 дні, але навіть через 3 місяці продовжили бути інертними.

Президент США, Джо Байден стверджує, що Сполучені Штати Америки — причина лідерства у світі, а американці — найважливіша нація. Але якщо Сполучені Штати не в змозі допомогти демократичній державі захистити свою свободу, то чи правда це? Важко не погодитись зі словами американського президента про необхідність створити новий світовий порядок, бо поки що у світі панує хаос. І цей хаос росте.

Культурна дисгармонія

Існує поняття тансегріті – структурний принцип з'єднання конструкції шляхом стиснення та розтягування. Завдяки стисканню одних елементів конструкції та натягуванні інших, вся система зберігає рівновагу.

Тансегріті – це чудова демонстрація системи, в якій все пов'язано з усім. Баланс системи зберігається завдяки тому, що кожен із її елементів знаходиться на своїх місцях, і всі з'єднання працюють як слід.

Подібні принципи натягу та підтримки діють в людському тілі: завдяки зв'язкам, фасціям підтримується цілісність нашого скелета, ми можемо рухатися. Ці універсальні принципи можна спостерігати в найрізноманітніших проявах природи.

У живій природі, якої не торкалась рука людини – все збалансовано. І тоді приходить людина, дивиться на те, як працює природа, і думає що знає краще. Як і в тансегріті-моделях, вплив на одну зі сторін не викликає лише локальних наслідків, але тягне за собою зміни у всій системі.

При цьому не варто забувати філософський принцип, про те що зміна кількості, рано чи пізно, призводить до зміни якості. Втручання людини у природу рано чи пізно призведе до ще більш значущих змін у кліматі. І подорожчання пива — це не найстрашніша з них.

За словами директора Інституту глобальної стійкості Anglia Ruskin University, брак продовольства, викликаний екстремальними явищами погоди, потенційно може призвести до громадянських заворушень протягом наступних 50 років.

Будь-яке втручання у природне середовище призводить до наслідків. Навіть позитивні, на перший погляд, втручання можуть мати негативний результат, якщо не враховується загальне ціле.

Здавалося б, що поганого в тому щоб вирощувати кукурудзу або, наприклад пшеницю. Але коли це єдина культура на багато гектарів, можуть виникати проблеми. Земля може виснажуватися від монокультури та одноманітного добрива. Також у великій кількості можуть з'являтися «шкідники». Так відбувається, тому що тварини, які харчуються вирощуваною монокультурою, починають розмножуватися, бо в них з'являється достатньо їжі.

Але що думає людина? Ні, людина не думає, що вона помилилася, вона думає, що помиляється природа. І замість того, щоб краще зрозуміти закони природи (частиною якої сама і є), людина намагається їх переписати, передавлюючи одну зі сторін конструкції тансегріті. Людина починає знищувати «шкідників» і відбувається приблизно таке.

"- Сонечка з'їдають урожай! Мені треба знищити цих жучків.
- Чому врожаю все одно немає?
- Я знищив сонечок, але за відсутності сонечок розмножилася попелиця! Тепер попелиця поїдає мій урожай! Я мушу знищити всіх шкідників! Я повинен отруїти ці рослини й цей ґрунт, щоб нарешті був урожай!
- Чи буде здоровим такий урожай?
- Зате ми будемо ситі!
- Ми — люди?
- Ми, з моєю родиною! У мене — троє дітей, і я плачу за кредитами!"

Можливо, мій приклад не був дуже точним з погляду біології, але людина дійсно застосовує хімікати, які негативно впливають спочатку на ґрунт, потім на ті рослини, які на ньому виростають. Потім ці рослини потрапляють на прилавки базарів та супермаркетів і стають «здоровою їжею».

Сьогодні споживачі стали розбиратися краще у продуктах і купують хліб із висівками, або макарони з твердих сортів пшениці. Але як щодо того, на якому ґрунті були вирощені ці злаки? Додавання в ґрунт пестицидів, прискорювачів росту, фосфорних та азотних добрив може впливати на гормональні системи чоловіків та жінок. Це ті самі злаки, які можуть бути в гарнірі, хлібі або пиві (так, у тому самому пиві, яке, як ми вже знаємо, подорожчає через глобальне потепління). До речі, хімікати також виробляються з використанням газу та нафти.

Якщо ви думали що з м'ясом справи кращі, як це може бути, якщо багато хто з фермерів годує худобу тими самими злаками? Стейк отриманий з бика природної лугової відгодівлі та з бика злакової відгодівлі - це два дуже різні стейки. Вгадайте, який з них буде кориснішим?

Наведу реальний, широко відомий приклад втручання людини в екосистему, яке сталася у Китаї. У 1958 році уряд розпорядився знищити всіх горобців, вважаючи їх шкідниками, які негативно впливають на врожай. Кампанія зі знищення цих птахів призвела до значного скорочення їхньої популяції. Скоротився й врожай на полях. Весь урожай зжерла сарана, яка розплодилася через велику кількість їжі, і відсутність горобців. Що згодом стало однією з причин великого китайського голоду. Хто ж тоді шкідник — горобці, сарана чи людина?